В Уланівській громаді відкрили дошку пошани загиблому нацгвардійцю
У пам'ять про нацгвардійця Василя Мариніча у селі Тараски, що в Уланівській громаді, відкрили дошку пошани. Розмістили її на будівлі школи, у якій боєць навчався.
Про це інформують на сторінці військової частини 3008 Національної гвардії України.
Вшанувати пам'ять захисника прийшли рідні, друзі, односельчани та бойові побратими.
Він був моїм найкращим другом. Він пішов на війну, щоб захистити свою країну, і, на жаль, загинув там. Ми дуже сумуємо за його втратою і завжди будемо пам'ятати його мужність і жертовність. Хай він спочиває з миром, - сказав друг нацгвардійця Сергій.
Врятував не одного побратима
Маючи медичну освіту, Василь одягнув військову форму і став молодшим сержантом, бойовим медиком в одній із військових частин Нацгвардії. Та вже через вісім місяців служби вирушив на схід. Перша ротація бійця в самому горнилі війни. Гвардієць проявив себе відповідальним воїном, на собі витягував з прицільного ворожого вогню побратимів, брав у полон окупантів, рятував життя пораненим захисникам та цивільним.
З-під завалів мене витягував сержант Мариніч. Він надав мені медичну допомогу - перетягнув турнікетом ногу, тампонував її. Завдяки йому я живий. Того дня я зазнав важких поранень. Від болю, шоку - знепритомнів. Всі думали, що я вже мертвий. Все життя тебе пам’ятатиму, друже, - пригадує побратим.
Нацгвардієць загинув 10 квітня в бою з ворогом під селищем Солодким, Донецької області. Медик, ризикуючи власним життям, витяг на собі з-під обстрілів двох поранених командирів та надав їм першу медичну допомогу. Бійця посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеню. Воїну було 21 рік.
Нагадаємо, на фасаді загальноосвітньої середньої школи села Матейків Барської громади Жмеринського району Вінницької області урочисто відкрили меморіальну дошку полеглому у російсько-українській війні земляку Олександру Лозінському. 42-річний сержант загинув у День пам’яті захисників України минулого року. І лише майже через три місяці його змогли знайти й поховати за християнським звичаєм у селі, де мешкав він і де проживає його сім’я.