Командир штурмової бригади Нацгвардії "Червона Калина" Олександр Охріменко: "Є охочі перейти до нас цілими підрозділами"
На Вінниччині добре відома бригада Національної Гвардії «Червона калина», яка утворена на базі Калинівського полку Нацгвардії (колись це був спецпідрозділ «Ягуар»).
За якими критеріями відбирають бійців нових штурмових бригад "Гвардії наступу"? Які завдання перед ними стоятимуть? Хто їх навчатиме і як довго? На ці та інші запитання в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" відповів командир штурмової бригади Національної гвардії "Червона Калина" Олександр Охріменко.
До лав бригади вже увійшли бійці, які брали участь у боях за Київщину, Донецьку і Луганську області. Вони були одними з тих, хто до останнього тримав оборону в Сєверодонецьку.
Сам Олександр Охріменко на службі 26 років, кавалер двох орденів Богдана Хмельницького, які отримав торік. Офіцер, який переживає за кожного бійця, тому в бригаді чимало уваги приділяють не лише бойовій підготовці, а й психологічному стану військовослужбовців.
Є охочі перейти цілими підрозділами
– "Жодних тилових завдань. Тільки високоякісна підготовка, постійні тренування й участь в операціях на передовій" – так охарактеризував завдання, які стоятимуть перед новими штурмовими бригадами, міністр внутрішніх справ Ігор Клименко. Після такого анонсу багато охочих іде до вашої бригади?
– Є охочі перейти до нас цілими підрозділами. Представники підрозділів звертаються безпосередньо до мене з цього приводу. Також звертаються люди, які ще не служать, але готові захищати країну.
До того ж зараз працюють агітаційні групи на заході Україні, у Вінниці. Як ви знаєте, йдеться лише про тих, хто виявить добровільне бажання служити в штурмових бригадах "Гвардії наступу". Міністр про це казав публічно. Ми не можемо призвати громадян до себе на військову службу, вони мають пройти певні етапи перевірки. Це передусім, військово-лікарську комісію, також спецперевірку.
– Спецперевірка – це та, яку проходять правоохоронці під час працевлаштування? Вона ж зазвичай досить тривала.
– Нині, з огляду на ситуацію в країні, на наш запит таку перевірку компетентні органи проводять за добу.
– А які підрозділи до вас хочуть перейти?
– Багато звертається військовослужбовців зі Збройних сил, з інших військових формувань. Але механізм переводу між відомствами дуже складний. Перевести людей із підпорядкування Міністерства оборони до Національної гвардії – це процес, який забирає чимало часу. Його б спростити. Бо є багато підрозділів, які не воюють, зокрема й тероборони. І вони хотіли б служити у нас.
У нас є різні підрозділи, й ми намагаємося застосувати навички, які у людини вже є, й навчити її того, чого вона ще не знає.
– Про які саме підрозділи йдеться?
– Ударно-штурмові, танкові, артилерію, розвідку. Підрозділи, які займаються забезпеченням.
Ми не формуємо бригаду з нуля, кістяк у нас є. Це бойові офіцери, солдати, сержанти. З 2014 року ще не було жодного дня, щоб військовослужбовці нашої бригади не виконували завдань у зоні ведення бойових дій на сході.
Ми зробили перерозподіл між підрозділами і зараз їх доукомплектовуємо.
– Бійці 14-тої бригади оперативного призначення імені Івана Богуна, на базі якої зараз формується "Червона калина", одними з перших 2014 року зустріли ворога на сході. І ми пам’ятаємо спецоперацію зі звільнення Харківської обласної державної адміністрації від сепаратистів навесні 2014 року.
– Так, це була блискуча спецоперація. Харківську ОДА було звільнено без жодного пострілу і без жертв. Мало хто в це вірив, та військовослужбовці виконали завдання. Я вважаю, що це був переломний момент, бо якби вони цього тоді не зробили, ми могли б утратити місто.
– На рахунку підрозділу також бій під Семенівкою, який став першим великим боєм під час АТО.
– На той час ще ніхто не розумів, що взагалі відбувається і де. І це був перший успішний бій за Слов’янськ. Наші хлопці показали свою майстерність і знешкодили противника.
На жаль, там були і наші перші загиблі.
– Під час повномасштабного наступу рф нацгвардійці вашої бригади зупинили колону ворожої техніки під Бузовою. Коли я спілкувалася з одним із хлопців, який тоді підбив кілька танків, він сказав, що йому спочатку було дуже страшно. Його війна застала на строковій службі, він не мав бойового досвіду. Та оскільки поруч були люди з бойовим досвідом, йому було набагато легше адаптуватися до ситуації, в кого спитати поради.
– Я вам скажу, що це була робота не одного дня. Підрозділ протягом років займався виконанням завдань і бойовою підготовкою. Це й дало свій результат.
Якщо 20 років тому військовослужбовець двічі стріляв за свою службу, то наші військовослужбовці не менше 4 разів на місяць виконували завдання з навчальних стрільб. Плюс фізична підготовка.
На початок повномасштабного вторгнення у нас було два потужні підрозділи, які виконали завдання під час оборони Києва не просто на відмінно, а на відмінно з трьома плюсами.
Батьки не у всіх хотіли, щоб вони переводились на контракт, тому ми змушені були перевести їх в інші військові частини з іншими завданнями.
– Фактично війна в країні триває вже 9 років, торік змінився лише її масштаб. Оскільки бригада виконує бойові завдання з 2014 року, в бойовій підготовці цей бойовий досвід враховували? Готували своїх хлопців до можливої повномасштабної війни?
– Ми не готувались конкретно до вторгнення, ми проводили підготовку, щоб наша частина була боєздатною і могла виконувати задачі, які перед нею можуть поставити. У Нацгвардії різні завдання. Та оскільки зараз і де повномасштабна війна і ми перебуваємо в силах оборони, тому ми маємо виконувати завдання, які нам визначив наш головнокомандувач. Ми їх виконуємо нарівні зі Збройними силами України.
– Після Київщини був східний напрямок?
– Після успішних дій на Київщині в червні було бойове розпорядження, й наш підрозділ виконував завдання в населених пунктах Сєверодонецьк, Лисичанськ, Білогорівка, Спірне, Верхньокам'янське.
Наприклад, у Білогорівку ми зайшли на початку вересня і тримали її протягом майже двох місяців. Це не показували по телевізору і нікому про це не казали.
Після чого були відведені на поповнення після втрат особового складу і техніки. Нас уже там замінили, у нас була інша задача, яку ми теж зараз виконуємо на сході нашої країни.
– Розкажіть, якщо можна, про те, що було в Білогорівці. Які завдання виконували саме там?
– Ми перебували набагато далі від інших підрозділів, проводили розвідку – наші БПЛА, наші розвідники заходили на ворожу територію, моніторили ситуацію в цьому районі. Ми фактично були в тактичному напівоточенні, ворог розташовувався вздовж берега по річці Сіверський Донець. І не розумів, як ми там опинились і як могли виконувати завдання.
Тобто така ситуація, як у Бузовій на Київщині. Коли ми туди зайшли, вони не розуміли, звідки ми там взялись і що взагалі робиться.
– А як вдається ось так зайти, щоб ворог не зрозумів?
– По-перше, це розвідка. По-друге – інженери. Підготовка особового складу, зв'язок. Планування операцій і управління підрозділами. Наосліп ніхто нікуди не йшов.
І звісно, важливо, щоб були люди, які можуть виконувати такі завдання. А вони є. Хлопці зі Збройних сил нам казали, що у нас сталеві солдати.
Ніхто тоді не думав, що ми візьмемо Білогорівку, а ми її взяли з малими втратами.
– Ви сказали, що є такі люди, які можуть виконувати настільки складні завдання. Що це за люди? Ті, хто воював із 2014 року?
– Це й ті, хто воював із 2014-го, і військовослужбовці, які проходили строкову службу й перейшли до нас на контракт. Після 24 лютого, коли нас усіх підняли по тривозі, наш підрозділ укомплектувався за два дні майже на 100%. Військовослужбовці, які проходили службу в нашому підрозділі раніше, наздоганяли на ходу. Ніхто їх не викликав, люди самі йшли.
Все залежить від людей. Зрозуміло, що мають бути командири, взаємодія, та якщо немає підготовлених фахівців, буде важко.
Звозили засоби переправ з усієї України
– Коли розпочався наступ рф, у військкоматах стояли величезні черги, люди навіть скаржились, що не можуть потрапити у військо через наплив охочих. А зараз, коли ви формуєте нову штурмову бригаду, як можете охарактеризувати ситуацію? Так само багато вмотивованих людей? Бо в інформпросторі також є інформація про те, що дехто боїться мобілізації.
– Я робив аналіз і скажу вам так: люди, які раніше не служили, бояться того, що в перший же день їх відправлять на передову. Тому всім, хто до нас зараз звертається, пояснюю, що нацгвардійці проходять кількамісячну підготовку з наступним бойовим злагодженням. Лише після цього вони братимуть участь у виконанні бойових завдань. Ніхто нікого не відправляє на фронт відразу. До їхньої підготовки залучаються найкращі інструктори з вогневої і тактичної підготовки. У Національній гвардії розгорнуто навчальні центри з навчально-матеріальною базою. Також ми залучаємо навчальні центри Збройних сил. Тобто з цим проблем немає взагалі. Буде й індивідуальна, і колективна підготовка.
Багато людей чомусь у це не вірять. Приходить людина – й перше питання: "Мене що, завтра вже відправлять?". Кажу: "Та ні" (посміхається, – авт.). Поки не пройдуть усі етапи підготовки, жодного військовослужбовця не буде відправлено на фронт.
Також ми будемо хлопців розподіляти у підрозділи, де можуть підставити плече вже товариші з досвідом. Не буде підрозділів лише з тих, кого зараз наберемо й хто раніше не служив.
Окрім того, як я вже казав, у нас різні підрозділи. І для кожної людини, залежно від її фахових і фізичних здібностей, ми знайдемо застосування. Не всі будуть бігати, не всі стрибатимуть, є чимало інших задач. Є водії, зв’язківці, артилеристи. Ці люди також щодня роблять свою роботу. Мені прикро, коли люди кажуть, що місяцями будуть лише на передку і ніхто на них не зважатиме.
– Тобто переживають, що місяцями сидітимуть в окопах і їх ніхто не мінятиме?
– Так. Знову ж, пояснюємо, що є ротації, міняємо. У нас є матеріальний і людський ресурс для того, щоб це робити.
– Щоб потрапити у вашу бригаду, людина повинна обов’язково йти у військкомат, у центр комплектування ЗСУ чи може одразу до вас?
– Якщо людина приходить одразу до нас, ми беремо її документи, звертаємось у той чи інший районний центр комплектування, вони ідуть нам назустріч, і ці люди автоматично далі потрапляють до нас.
Тобто проблеми з цим немає. Необов’язково йти в районний центр комплектування чи в ЦНАП. Можна просто приїхати у військову частину, і ми це все зробимо за них.
– На якому рівні має бути фізична підготовка? Не всі ж суперспортсмени.
– Вони залежать від підрозділу. Більш високі критерії – для штурмових підрозділів, для розвідки, а, скажімо, для підрозділу забезпечення вони нижчі.
– В інтерв'ю "Цензору" один із розвідників розповідав, що йому доводиться проходити до 20 кілометрів у повній екіпіровці. Йому це під силу, бо він у минулому чемпіон світу з кікбоксингу. Але ж далеко не у всіх такий рівень. На що потрібно орієнтуватись?
– По-перше, в роті розвідки не всі ходять. Там є і водії. А загалом кожна людина повинна займатись спортом. Щодо критеріїв і підготовленості, то будемо вже виходити з того, що є, й відповідно визначати підрозділ.
– Психологічне тестування проводиться під час прийому людей у бригаду?
– Ми приділяємо увагу психологічному стану бійців, тому в кожному підрозділі бригади є відповідні фахівці, група психологів, які працюють під час прийому людей, підготовки особового складу. Також одне з їхніх завдань – декомпресія, реабілітація бійця після повернення з передової.
Ніхто не знає, як поведе себе людина, яка потрапила в стресову ситуацію, тому ці всі заходи обов’язково проводяться. У нас буквально кілька днів тому закінчилась декомпресія особового складу. Працювали не тільки наші психологи, а й прибули з інших частин для надання допомоги військовослужбовцям, які повернулися з передової.
– Що входить у декомпресію?
– Тренінгові заняття з відновлення психологічної безпеки, експрес-діагностика, водолікування, лікувальний масаж, ударно-хвильова терапія, заходи медичної реабілітації, індивідуальне психологічне консультування, культурно-масові заходи, екскурсії тощо. Якщо зовсім просто, то це все, що допомагає переключити людину з війни до більш цивільного життя, щоб вона не наробила біди.
– Убити людину не так легко, навіть у бою. Це теж певною мірою травмує психіку.
– Людина в стресовій ситуації може зреагувати на багато різних чинників. До того ж у кожного своя реакція. Хтось може закритися і перебороти все це в собі, а хтось – навпаки – й собі може щось заподіяти. Тому ми й відслідковуємо такі речі. Якщо є якась позаштатна ситуація, ми таких військовослужбовців одразу забираємо на віддалення з передової. У зоні бойових дій також працюють психологи.
– Тобто, ви не чекаєте, поки посттравматичний синдром проявиться, як-то кажуть, у всій красі?
– Ні, за перших ознак ми людину забираємо з передової, і їй надається допомога. Там є для цього фахівці. Якщо вони бачать, що не допомагає, ми бійця забираємо з зони бойових дій на відновлення в пункт постійної дислокації. Кому потрібно в лікарню – веземо. Тобто проводимо всі заходи, щоб допомогти такій людині.
– Хто навчатиме добровольців, яких ви зараз набираєте? Українські інструктори чи іноземні?
– Майже всі наші інструктори пройшли підготовку і в Україні, й за кордоном. І вони вже на основі отриманих знань проводять ці навчання. Також будемо спрямовувати на навчання за кордон під керівництвом наших інструкторів.
Я вам скажу, що наші інструктори вже стільки пройшли, що досвід у них, можливо, навіть більший, ніж у закордонних інструкторів.
– Олександре, ви скільки служите в Національній гвардії?
– У відновленій – з 2014 року, а загалом 26 років.
– Ви ще були у внутрішніх військах?
– Одним оком (посміхається, – авт.). Національна гвардія була й раніше в Україні, а потім ці дві структури об’єднали.
– Ви з тих командирів, які не сидять у кабінетах. І лише торік отримали два ордени Богдана Хмельницького, II і III ступеня. Розумію, що на сході скрізь було важко. Але хочу запитати про бої за Сєверодонецьк. Бо відслідковувала новини звідти, переживала за тих, хто тримав місто. Чогось особливо запам’яталося, як терміново шукали човни, щоб вивести людей. Ваші там стояли до останнього?
– Так, нацгвардійці тримали оборону в Сєверодонецьку до останнього, скільки це було можливо. І виконуючи відхід, батальйони пройшли майже десятикілометровий марш без жодного звуку, в повній темряві й повному спорядженні. Там було 20 переправ, і ми звозили засоби для форсування річки Сіверський Донець з усієї України. Ми їх чіпляли до канатів – артилерія ворога їх рубала. Ми знову чіпляли. І так багато разів. Було складено план, і людей виводили поетапно. Ніч виходу з Сєверодонецька була дуже важкою. Для нас вона розпочалась о двадцять другій годині і закінчилась о шостій.
Ми дали хороший бій о 21.45. Був наступ противника, відбиття атаки і знищення противника. І буквально через п’ять хвилин я дав команду для виконання тих завдань, які було поставлено для проведення маневру відходу. І ми поетапно вийшли звідти. Техніку всю не забрали, щось замінували, щось спалили.
– Слухаю вас і розумію, наскільки для нас цінне життя людей, на відміну від росіян, які бійців використовують як гарматне м'ясо.
– Вони людей не те що не бережуть, вони для них усі чужі. У нас такого в Україні немає У нас всі люди – це українці. І кожна людина – це особистість. До кожної індивідуальний підхід. Чую іноді, що, мовляв, десь когось не лікують. Може, десь таке й трапляється, не знаю. Та у нас кожному військовослужбовцю мають приділити увагу. Де б він не був – на виконанні завдань, удома, на ППД. У нас немає такого, що ти пішов і вже нікому не потрібен у цьому житті.
– Що буде з цими штурмовими бригадами після війни?
– Функціонуватимуть. Буде зменшено кількість особового складу, підуть ті, кого було мобілізовано. Решта – хто підписав контракти – проходитиме службу. Буде далі йти підготовка, нарощування сил і засобів.
– Часто кажуть, що ми можемо стати, як Ізраїль. Не просто жити в очікуванні війни, а бути готовими дати відсіч.
– Це непогана думка. Жити в очікуванні війни – це означає, що ти готовий. На мій погляд, це краще, ніж не чекати, не бути готовим – і вона розпочнеться. Хай усі засоби і сили будуть готовими, але ніколи не знадобляться.
Нагадаємо, з лютого по всій Україні, зокрема й на Вінниччині, розпочалось формування штурмових бригад "Гвардія наступу". МВС України, Національна гвардія, Національна поліція та Державна прикордонна служба закликають усіх українців, хто прагне якомога швидше викинути російських загарбників та звільнити усіх наших людей, вступати до лав нових підрозділів.
