Бізнес в умовах війни - як запобігти новим ризикам
Опущені ролети, таблички зачинено, або ж пропозиції оренди комерційних площ. Після початку повномасштабної війни й досі не весь малий бізнес повернувся до роботи. Що означає вести власну справу у воєнний час та чи працює на практиці приказка "хто не ризикує, той не п’є шампанського", спробуємо розібратись.
Зловісна ніч 24 лютого принесла з собою в Україну не лише руйнування будинків та смерті військових і цивільних. В один день завмер і бізнес. Підприємці та працівники в першу чергу опікувались безпекою рідних.
Говорити про бізнес у березні взагалі у мене немає ніяких підстав. Можливо якісь імпульси та й то про те, щоб забезпечити населення необхідним, - каже підприємець, адвокат Леонід Марцинковський.
Але оговтавшись, підприємці зрозуміли - працювати потрібно. Людям потрібні зарплати, а країні податки. Так відкрився другий, економічний фронт.
Постало питання все ж таки запускати свою роботу, якось відновлюватись і ті, хто дійсно зорієнтувався або зробив цей крок, почали зустрічати нові проблеми, нові виклики, до яких також ніхто не був готовий. Це логістична проблема, проблема сировини, проблема персоналу, - додає Леонід Марцинковський.
Загартованим коронавірусним карантином підприємцям довелося застосовувати всю свою гнучкість та винахідливість.
Перший тиждень ми були змушені самостійно їздити до постачальників, які згодні були відкривати склади для наших авто. В нас вони були свої, і свої були водії, і мені здалось, що ми добре впорались з цією задачею. І тільки тижня через два постачальники почали робити доставку товарів, - пригадує директор мережі фудмаркетів Наталія Рекута.
І якщо з такими проблемами стикнулися мережі, які продають товари першої необхідності, то що й казати про такий делікатесний продукт, як, наприклад равлики. Власниця ферми, пані Валентина розповідає, обсяги виробництва цього року довелося скоротити. Та це, каже, краще ніж закритись зовсім.
Цього року ми відкрили ферму на днів 15 пізніше. Вагалися чи варто запускатися, яка буде ситуація, чи це взагалі буде потрібно комусь, але на свій страх і ризик відкрились, розуміючи, що економіку України все одно потрібно комусь підтримувати. Якщо ми робили і вміємо робити це гарно, ми вимушені продовжувати це робити, навіть при тому, що я не можу сказати, що є багато екскурсій, що люди в настрої відпочивати, в настрої бачити щось нове, але ми працюємо, - гвоорить власниця равликової ферми Валентина Клецко.
Та таких ризикових і стресостійких підприємців, на жаль, не багато, каже бізнес-тренерка Людмила Калабуха. Власники компаній під час війни відмовляються від реклами, або ж вважають свій товар не потрібним, чи занадто дорогим.
Якщо побути деякий час на "Новій пошті", або пройтися містом, ресторанами ми побачимо там людей, в яких є ресурси це все купувати та це все споживати. Так для чого ж самим собі забороняти, щоб ті люди принесли вам свої гроші, - говорить бізнес-тренерка Людмила Калабуха.
Додає проблем підприємцям і зміна клієнтури. Колишні потенційні покупці опинились за кордоном або ж в іншому безпечнішому місті. Та це не привід для скорочення обсягів і тим більше штату. То лише чергове завдання з зірочкою.
Переїхали ми, переїхали до нас інші люди. Я знаю десятки історій про власників бізнесу, які підходили до людей, запрошували в свої заклади, в свої готелі, ресторани, навчальні центри, і це надзвичайно позитивно сприймається. Зараз ми маємо говорити з людьми, ми маємо йти до людей. Маємо максимально нарощувати зв’язки з живими людьми, - додає Людмила Калабуха.
Та переїжджати довелось не лише покупцям, а й виробникам, постачальникам і сфері послуг. Чимало регіонів України рашисти перетворили на не придатні не лише для ведення власної справи, а й для проживання. І якщо малий бізнес перевезти легше, то великий – ще та проблема. Адже залежні від ринків сировини, від логістики. І в цьому контексті Вінниця має ряд плюсів.
Вінниця географічно центральна, в неї дуже вигідне сполучення залізницею, автомобільними шляхами і вона не віддалена від кордону, якщо говорити про інтереси імпортозалежних підприємств, - каже Леонід Марцинковський.
А в поєднанні з політикою максимального сприяння від місцевої команди управлінців та комфортними умовами для розвитку бізнесу, Вінниця стала надійним майданчиком для воєнного рестарту виробництва.
Зокрема, Харківська компанія Сталекс – одна з більш як 30 підприємств, що перевезли виробництва до Вінниці. Наразі нарощує потужності і навіть планує розширити штат. Обживаються на нових територіях і інші підприємства – переселенці. В мерії прогнозують, їх ставатиме більше. Додатковим пунктом на користь Вінниці буде і лояльна політика в сфері місцевих податків. Нагадаю, з наступного року на території міської громади знизиться плата за землю з 3 до 1 відсотка.
Наше місто готове й надалі приймати релокований бізнес. Для громади це не лише нові робочі місця, а можливість підтримати найбільш постраждалі від війни регіони.
Підтримати економіку країни, а водночас Збройні Сили сьогодні може кожен. Підприємцям потрібно лише працювати далі. А споживачам - продовжувати купувати українські товари, і так підтримувати свого виробника. Тоді замість пропозицій оренди та табличок зачинено з’являться нові яскраві вивіски з закликами «Ми відкрились» та «Працюємо заради перемоги».
Нагадаємо, власники компанії Роман і Вікторія розпочинали свою справу з невеликого сімейного бізнесу, що народився з хобі. А за кілька років стали укладати контракти з партнерами з усього світу – від Європи до Океанії – та створювати адаптації світових хітів українською мовою.