Людина, яка хоч раз побачила війну зблизька, ніколи не буде людиною, яка живе у мирному місті
"Людина, яка хоч раз побачила війну зблизька, відчула це на собі, ніколи не буде тією людиною, яка просто живе в мирному місті. Тобто чоловік не захоче, щоб його будинок, його сім'я його друзі були в таких страшних умовах і він хоче зробити усе можливе для того, щоб їх убезпечити. Тобто йому краще самому стати ближчим до війни, ніж пустити війну до себе додому. А ще є бажання помсти за побратимів, які загинули. Це бажання помсти за всіх мирних громадян, за дітей, які загинули в Маріуполі в драмтеатрі, у Вінниці в Будинку офіцерів. На це неможливо дивитись спокійно... Можна говорити — це просто війна, коли гинуть військові, але коли гинуть діти, на це неможливо дивитись. Коли я бачу такі новини, в мене до ворогів абсолютна ненависть... І тільки так їх і потрібно сприймати. А кожен український чоловік сам собі має признатися — він чоловік, який готовий захищати свою сім'ю, чи він просто сховається під спідницею жінки, і буде думати як би йому десь виїхати чи оформити інвалідність, чи ще щось таке зробити..."
Про це говорить Тарас Васьківський, ветеран війни.