Як на освітній сесії у Місті ідей шукали культурний код - "вінницькість"
Вплив королівського статусу та радянського режиму на життя Вінниці, чи має місто "власне обличчя", ким себе мислять і як себе ідентифікують вінничани та багато іншого: про все це можна було почути впродовж 10-21 листопада на лекціях від істориків, архітекторів, археологів і краєзнавців нашого міста під час освітньої сесії «Культурний код Вінниці: у пошуках "вінницькості"».
Події проходили у Туристичному хабі Вінниці та у Музеї Вінниці. Загалом їх відвідало понад дві сотні людей.
Лекція докторки історичних наук Тетяни Кароєвої стала першою із циклу заходів. На ній науковиця розповіла про таку яскраву рису колишнього королівського міста, як "вміння домовлятися", особливо в критичні моменти історії. З її слів, це та складова "вінницькості", що проходить червоною лінією через ідею функціонування громади. На підтвердження цього Тетяна Короєва навела численні приклади взаємодії української, єврейської та польської спільнот, а також співіснування православної, унійної і католицької церков. З її слів, стосунки міщанської та єврейської громад Вінниці (що мали різні правові статуси впродовж століть) часто коливалися, "побутовий антисемітизм" міг існувати в незначних проявах, але в критичні моменти громади завжди об’єднувалися. Як, скажімо, у середині XVIII століття, коли міщани та вінницькі євреї через суд домоглися повернення місту самоврядних прав, - йдеться у повідомленні на офіційному туристичному сайті Вінниці.
Конструктивні прояви творення міської спільноти перервав більшовицький терор, який намагався витіснити соціальні зв’язки домінуванням партійної (а де-факто - спецслужбівської) доктрини. Про це на своїй лекції говорила докторка історичних наук Ольга Коляструк. Ілюзія модернізації, якою були охоплені 1920-1930-ті роки, насправді радикально перекроювали соціально-культурний шар міста, і в підсумку призвела до політики фізичного й морального винищення десятків тисяч мешканців. Демографічні "буми" внаслідок переїзду селян до індустріалізованого міста розмивали тяглість традицій і ставали підґрунтям для насаджуванням нових ерзаців повсякденності.
Антропологиня Наталка Жмуд присвятила свою лекцію самоідентифікації вінничан на початку ХХІ століття: чи має Вінниця "власне обличчя", якими маркерами ця "вінницькість" виражається, і ким себе мислять та як себе ідентифікують вінничани сьогодення.
Такі міські символи, як Південний Буг, Микола Пирогов, Михайло Коцюбинський, водонапірна вежа чи арка-вхід до центрального парку залишаються значимими для різних поколінь вінничан. Але ідентичність не є сталою. Тому нові локальні об’єкти (Фонтан Roshen, вінницькі трамваї) і характеристики міста (рівень благоустрою і комфорту, місцеві традиції святкування Дня міста чи Дня Європи тощо) вже сьогодні готові також претендувати на роль маркерів "вінницькості". Головне на шляху формування своєї "унікальності" - зберігати відчуття цілісності культурного ландшафту і “дух” тяглості міської традиції, - зазначила науковиця.
Питання архітектурної складової "вінницькості" розкрили у своїх доповідях музейниця і археологиня Ольга Грабовська та кандидатка архітектури Альона Субін-Кожевнікова. Вони, зокрема, дослідили специфіку місцевої силікатної цегли як засобу конструювання фасадів у різних архітектурних стилях, а також тенденції, які впливали на еклектичні підходи в розбудові модерної Вінниці.
Завершив проєкт виступ головного архітектора Вінниці Євгена Совінського про міський спільнопростір. Він розповів про унікальність вулиці М. Оводова, яка, за спостереженнями лектора, починається і закінчується біля Південного Бугу, і найбільш концентрована всіма типами публічних просторів. Архітектор зупинився на її основних складових (Кумбари, Європейська площа, Майдан Незалежності і Замкова гора), розповів, як вони формувалися, функціонували і змінювалися у різний час, а також як ці простори можуть бути перспективно використані.
Громадські простори будь-якого міста - це те, що його репрезентує у різних часових проміжках, у різних епохах. Навіть традиція поштових листівок, що на них зображено - це здебільшого презентація міст через їхні публічні простори. Ці простори перетікають з одного періоду в інший, з часом насичуються хорошим і поганим. Але така цікава річ: час у громадських просторах грає на те, що тут буде залишатися тільки те, що буде його підсилювати (чи то архітектурним, чи то планувальним, чи то організаційним рішенням). А те, що було зайвим, надлишковим, розпорошиться і зовсім не збережеться, - розповів Євген Совінський.
Освітня сесія «Культурний код Вінниці: у пошуках "вінницькості"» відбулась у рамках проєкту EU4Culture, який фінансується Європейським Союзом та реалізовується Goethe-Institut Ukraine. Заходи відбулися у рамках реалізації Стратегії розвитку культури ВМТГ до 2025 року. Їх організували департамент культури міської ради спільно з департаментом маркетингу міста та туризму й Вінницьким державним педагогічним університетом ім. М. Коцюбинського.
Нагадаємо, рішенням Вінницької міської ради запроваджено мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту. Як російське шкодить українцям, як тому запобігти та чи може бути українська культура дієвою зброєю проти ворога? Як росіяни нищать прояви української культури і чи на часі її підтримка та розвиток?
